Повномасштабна війна, яка почалась у 2022 році, змінила життя всіх українців. Не залишився осторонь і спорт, зокрема хокей. Попри втрати, руйнування і вимушені переїзди, українська хокейна спільнота не здалася — вона адаптується, бореться і шукає нові шляхи розвитку.
Зруйнована інфраструктура
У перші місяці вторгнення було втрачено багато важливих об’єктів. Хокейні школи на Харківщині, у Києві та на Донбасі постраждали від обстрілів або були перетворені на притулки та склади гуманітарної допомоги. Команди з прифронтових регіонів припинили тренування, а гравці змушені були покидати свої міста.
Ситуація вдарила не лише по професійних клубах, а й по дитячо-юнацькому хокею. Багато юних хокеїстів залишилися без льоду, тренерів і можливості грати.
Вимушені переїзди і нові можливості
Частина команд змогла відновити роботу в інших містах або за кордоном. У Польщі, Словаччині та Німеччині юнацькі команди з України отримали тимчасовий прихисток. Там вони не лише продовжили тренування, а й виступали на міжнародних турнірах, здобуваючи досвід.
Чимало українських гравців переїхали до європейських клубів, де продовжили кар’єру. Для багатьох це стало поштовхом до зростання, але повернення на батьківщину залишається метою.
Чемпіонат у воєнний час
Незважаючи на труднощі, сезон УХЛ 2022/23 відбувся. Команди грали у Львові, Києві та інших містах, де це було більш-менш безпечно. Матчі проводилися з урахуванням повітряних тривог, під супроводом охорони. Це були не просто ігри — це був прояв сили духу та волі.
Підтримка з-за кордону
Міжнародна хокейна спільнота підтримала Україну. Міжнародна федерація хокею (IIHF) допомогла з обладнанням, а європейські клуби дали притулок нашим юнакам, тренерам і навіть цілим командам.
Проєкти на кшталт «Україна на льоду» дозволили нашим хокеїстам тренуватись у сучасних умовах. Це не лише допомогло зберегти форму, а й дало шанс відчути себе частиною великої хокейної родини.
Турніри для військових і переселенців
У 2024 році в Україні з’явилося кілька аматорських турнірів, де брали участь як переселенці, так і ветерани війни. У Львові та Запоріжжі змагалися команди, які сформували з учасників бойових дій та волонтерів. Хокей став способом реабілітації, підтримки і об’єднання.
Плани на майбутнє
Федерація хокею України планує до 2026 року відновити повноцінні юнацькі чемпіонати. Клуби формують хаби — у Києві, Львові та Ужгороді створюються центри розвитку хокею. Також планується активне залучення українців з діаспори — гравців з Канади, США, Європи.
Хоча війна триває, український хокей не зник. Він став сильнішим, витривалішим, гнучкішим. Це вже не просто гра — це частина національного характеру, символ боротьби і надії.
Ми втратили багато, але здобули ще більше — віру в себе.